Із страждання і болю – поезія з високим даром слова

 

«Справжній Тарас Мельничук – 

                                            у своїй поезії. Там його шукаймо» 

М. Жулинський

    20 серпня виповнилося б 85 років Т. Мельничуку, поетові дисиденту, лауреатові Національної премії України ім. Т. Шевченка.

   

Перегінська центральна міська бібліотека підготувала тематичну викладку  «Із страждання і болю – поезія з високим даром слова», а також пропонуємо увазі користувачів декілька  трагічних фактів із життя Тараса Мельничука. 

     Один із найталановитіших і найтрагічніших українських поетів другої половини XX століття, патріот України Т. Мельничук народився і помер на рідній землі і в рідних Карпатах, віддавши життя і творчість боротьбі за Українську державу. Тарас прожив лише 58 років, з яких майже половину провів у тюрмах, колоніях, зонах, “психушках”. Сильний духом, творчо потужний, за своє життя видав усього три книжки: “Несімо планеті любов” (1967 р.), “Князь роси” (1990 р.), “Чага” (1994 р.), решта його віршів могли би скласти багатотомне видання.

    У застійні сімдесяті роки доля цього талановитого поета склалася драматично. Своїми чесними рядками Тарас Мельничук уже тоді наближав перебудову. Його вірші ввібрали у себе і мужню висоту Карпатських гір і вільний дух східно-українських полів. 

   Здав рукопис збірки віршів "Чага" у видавництва "Карпати" та"Радянський письменник", що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

   Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент, за "вчинення опору працівникові міліції" (а насправді за антирадянську діяльність) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

   1982 у видавництві "Смолоскип" в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів "Із-за ґрат".

   Після повернення із тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити. Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, врешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки. 1985 після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії. Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.

   1990 — вийшли збірки "Строфи із Голгофи" (Велика Британія) та "Князьроси" (Київ, видавництво "Молодь"). У 1990 Тарас Мельничук вступив до Спілки письменників України.

   1992 за книжку "Князь роси" удостоєний Державної премії України імені Т.Г. Шевченка.

   Останні роки прожив у Коломиї. 1994 у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій "Чага" (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Тарас Мельничук помер 29 березня 1995 року. Як і заповідав, похований у рідних Уторопах, на Мальцевій горі. Там, де стояла батьківська хата, котру спалили негідники разом з поетовими рукописами. Серед того, що залишилося – і ці рядки:

Я уставав.

Вставав і жив.

Вставав я за живих і мертвих,

За кожне сонечко роси, —

Й вкраїнський не умер безсмертник,

Вкраїнська не погасла синь.