середа, 21 червня 2017 р.

Перегінське бюро правової допомоги інформує:

Правові аспекти укладення заповіту

     Кожному з нас доводилося, а може, ще й доведеться оформляти спадщину. Згідно з положеннями глави 85 Цивільного кодексу України кожна дієздатна фізична особа має право зробити особисте розпорядження щодо власного майна, майнових прав та обов’язків на випадок своєї смерті.
   Заповіт являє собою розпорядження особи (заповідача) спадкоємцям, або в окремих випадках – іншим особам, таким як – виконавцям заповіту або відказоодержувачам. При цьому, можна призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у заповідача з цими особами сімейних чи родинних відносин.
Також, можна позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа родичів, за винятком осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, а це є малолітні, неповнолітні, непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.
Заповідачем може бути будь-яка фізична особа, яка є повністю дієздатною.
Право на заповіт мають:
фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років;
фізичні особи, які набули повної цивільної дієздатності, зокрема у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття;         
фізичні особи, яким відповідно до закону надана повна цивільна дієздатність.
Не мають права на складання заповіту:
фізичні особи з частковою цивільною дієздатністю;    
фізичні особи з неповною цивільною дієздатністю;     
фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена;
фізичні особи, визнані недієздатними.             
    Слід зауважити, що заповідач має бути повністю дієздатним саме на момент складання заповіту. Подальша втрата або обмеження цивільної дієздатності заповідачем, після складання заповіту, не надає підстав для визнання його недійсним. Навпаки, у випадку складення заповіту недієздатною особою й подальше відновлення в неї повної цивільної дієздатності, є підставою для визнання такого заповіту нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності відповідно до закону, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, зокрема недієздатною, малолітньою, неповнолітньою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю або складання з порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. Нікчемність заповіту, встановлена у рішенні суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом осіб, визначених розпорядженням заповідача в якості спадкоємців за заповітом, незалежно від того, чи пред'являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту.
   У випадках, коли заповіт складений особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, то за позовом заінтересованої особи суд може визнати такий заповіт недійсним.
   Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. За життя заповідач може у будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Зміст заповіту складає розпорядження заповідача відносно належних йому прав та обов’язків, хоча часто йдеться про розпорядження стосовно майна.
   Враховуючи, що склад спадщини визначатиметься на час відкриття спадщини, то при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
   Здійснюючи належне йому право на заповіт, заповідач може на свій розсуд:
складати чи не складати заповіт, причому законодавство не обмежує кількість заповітів, які може складати одна фізична особа;
обрати вид заповіту (секретний заповіт, заповіт подружжя чи заповіт з умовою);
заповісти майно будь-яким особам;
скасувати чи внести зміни до заповіту та скласти новий заповіт;
 визначити обсяг спадщини, що має спадкуватись за заповітом;
 зробити заповідальний відказ;
підпризначити спадкоємця;
позбавити спадкування за законом одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причин цього;
доручити виконання заповіту фізичній або юридичній особі - виконавцю заповіту;
включити до заповіту інші розпорядження, передбачені правилами ЦК про спадкування.
    Заповідач має право скласти заповіт, не надаючи при цьому іншим особам, в тому числі і нотаріусу, можливості ознайомитися з його змістом (секретний заповіт).
Оскільки ст.1249 ЦК України прямо не передбачена форма такого заповіту, то вважається, що він підпорядковується загальним нормам про форму та зміст заповіту, які передбачені ЦК.
   Секретний заповіт в заклеєному конверті подається нотаріусу, наявність підпису заповідача на цьому конверті є обов’язковою. На конверті заповіту нотаріус ставить посвідчувальний напис, печатку, та в присутності заповідача поміщає його у інший конверт. Таким чином, до смерті заповідача, ніхто не вправі ознайомлюватися зі змістом заповіту. Така форма заповіту може виявитися невдалою, оскільки особа, яка вирішила письмово оформити своє волевиявлення на випадок смерті, не завжди знайома з правилами написання заповіту та їх складання.   
   Право на заповіт є невідчужуваним суб’єктивним правом фізичної особи. Тому особа не може відмовитись від цього права, передати його іншій особі, обмежити себе у праві на заповіт. Здійснення права на заповіт не пов’язується з місцем проживання чи перебування фізичної особи, станом здоров’я, майновим станом, іншими обставинами.
   Оскільки заповіт пов'язаний з особою заповідача, повинен бути здійснений особисто ним. Здійснення заповіту через представника або через будь-яку іншу особу не допускається.
Не допускається також складання заповіту від імені кількох осіб, за винятком заповіту подружжя відносно спільного майна. Заповіт є практично єдиним видом розпоряджень фізичної особи на випадок смерті (виняток складає лише спадковий договір).
   Складення заповіту не позбавляє заповідача права власності на майно, яке заповідається іншим особам. Спадкоємці зможуть отримати це майно лише після смерті заповідача. Складення заповіту не дає права спадкоємцям вимагати від заповідача передачі їм майна, права на проживання у квартирі чи будинку до смерті заповідача, чи виселення із житла тощо.
   Склавши заповіт, заповідач може домовитись із спадкоємцями про надання підтримки у старості (грошей, догляду, допомоги по господарству), але не вправі вимагати цього. В такому випадку єдиним засобом впливу на спадкоємців буде беззаперечне право заповідача на скасування заповіту чи призначення іншого спадкоємця.

Перегінське бюро правової допомоги інформує:

Аліменти по-новому: спрощено порядок стягнення аліментів

        Закон передбачає спрощений порядок стягнення аліментів та перенесення тягаря судової «тяганини» з одержувача аліментів на їх платника (тепер не одержувач аліментів повинен буде ходити в суд, щоб отримати аліменти, а навпаки – суд буде стягувати аліменти у спрощеному порядку; якщо платник не погодиться з присудженим розміром, тоді він буде ходити в суд і доводити свою позицію).
   Відповідно до Закону, сума аліментів має бути достатньою для гармонійного розвитку дитини.
   Також, у Законі зазначено, що спосіб стягнення аліментів визначається тим із батьків, з ким дитина  проживає.
    Аліменти, відповідно до Закону, є власністю дитини, а розпоряджається ними, виключно для потреб дитини, один з батьків, на чиє ім'я вони надходять.
   Крім того, особа, яка звертається із заявою про стягнення аліментів, не змушена ходити на судові засідання, і може подавати позов за місцем проживання. У рамках наказного провадження суд може присудити на одну дитину 25% від заробітної плати платника аліментів, на двох – третину, трьох і більше – половину заробітної плати. Для випадків, коли платник аліментів отримує набагато вищу за середньостатистичну заробітну плату, аліменти становитимуть не більше 10 прожиткових мінімумів  на дитину.
    Законом передбачено збільшення мінімальної суми аліментів на одну дитину з 30% до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
   Декілька новацій Закону стосуються додаткових витрат. У разі звернення до суду щодо додаткових витрат на дитину не потрібно буде сплачувати судовий збір і можна подавати звернення за місцем проживання позивача; для платника аліментів запровадять пеню у разі несплати додаткових витрат. Платники аліментів – ФОП на спрощеній системі оподаткування, які сплачують єдиний податок, а також офіційно не працевлаштовані, у випадку несплати сплачуватимуть заборгованість по відсотку від середньої заробітної плати у даній місцевості. Такий самий механізм – для осіб, які працевлаштовані за кордоном.
    Відповідальність платника аліментів наставатиме не з моменту, коли стягувач отримає рішення суду про стягнення додаткових витрат, а через 7 днів з моменту, коли стягувач повідомить його, що необхідно сплатити певну суму для дитини. Якщо за цей термін він не сплатить кошти, пеня за несплату нараховуватиметься вже з наступного дня, а не з моменту отримання рішення суду.

вівторок, 30 травня 2017 р.

Перегінське бюро правової допомоги інформує

Порядок розподілу спільного сумісного майна подружжя та співмешканців

     Статтею 69 Сімейного кодексу України закріплено право чоловіка та дружини на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, і такий поділ можливо здійснити без розірвання шлюбу. Поділ може здійснюватись за взаємною згодою шляхом укладення договору про поділ майна подружжя або в судовому порядку. Договір про поділ нерухомого майна подружжя повинен бути нотаріально посвідчений.
       Яке майно ділиться між подружжям, а яке можна залишити у своїй власності?
    Власність у сім’ї може бути: спільною сумісною власністю подружжя та особистою приватною власністю кожного з подружжя.
      Спільна сумісна власність подружжя – майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (або під час спільного проживання однією сім’єю), крім речей індивідуального користування.
   Частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, шлюбним договором або не збільшено судом.
    При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, а також з врахуванням того, з ким залишаються проживати діти.
Однак суди дуже рідко відходять від цього принципу збільшення частки, так як потрібно мати реальні докази того, що чоловік або дружина взагалі не працювали та не намагались працювати під час шлюбу, зловживали спиртними напоями, вчиняли сварки або вчиняли правочини щодо спірного майна без згоди іншого подружжя.
    Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя.
   Вирішуючи спори між подружжям про майно, у суді повинні встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
      При цьому, суд повинен встановити також той факт, що джерелом набуття спільного майна є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, тобто виникнення права спільної сумісної власності на майно, факт набуття якого мав місце в період шлюбу, не є безумовним та не презюмується, а доводиться в суді.
   Так, такими докази можуть бути довідки з місяця роботи, довідка податкової про наявні доходи під час шлюбу, чеки та квитанції на придбання майна або його поліпшення.
      Яке майно є особистою власністю?
   Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України, не підлягає поділу майно, що є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.
    До такого майна, зокрема, належить:
  • майно набуте дружиною чи чоловіком до шлюбу;
  • майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  • майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку чи дружині особисто;
  • житло, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації в порядку передбаченому законом;
  • земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
  • речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
  • премії та нагороди, одержані за особисті заслуги;
  • кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині чи чоловіку, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
  • страхові суми, одержані за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, які були особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.
     Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 Сімейного кодексу України, та, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
    Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

  • час набуття майна;
  • кошти, за які таке майно було набуте(джерело набуття).
      Норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
      У зв'язку з викладеним вище, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
    Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
       Як поділити майно подружжя, яке перебуває у «цивільному шлюбі»?
    У законодавстві України визначення такого поняття як «цивільний шлюб» немає, такий шлюб визначається як «фактичний» або «фактичні шлюбні відносини».
    Можна виділити такі ознаки «фактичного шлюбу»:
  • спільне проживання чоловіка та жінки на одній житловій площі;
  • ведення спільного господарства;
  • відсутність у органах РАЦСу реєстрації таких відносин.
     Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.
    Майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на когось одного з подружжя, що відіграє дуже важливу роль.
   Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім’єю не встановлений і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена права на це майно, якщо в судовому порядку не доведе, що воно є спільною власністю.
   Звернення до суду про поділ спільного майна «цивільного подружжя» здійснюється в порядку подання позовної заяви до суду та має певні особливості:
  • необхідність довести суду факт проживання однією сім’єю;
  • довести суду, що майно, набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю;
  • переконати суд у необхідності поділу майна у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.
   Тому, при поданні позову про поділ спільного майна «цивільного подружжя» обов’язково необхідно ставити ще одну вимогу про встановлення факту проживання однією сім’єю.

четвер, 18 травня 2017 р.

Нічого кращого немає

       Традиційно у другу неділю травня вся Україна святкує трепетне і зворушливе свято – День Матері, вшановуючи жінку, продовжувачку і берегиню  роду, котра протягом усього свого життя благає і молить у  Господа Бога та Матері Божої заступництва і доброї долі не тільки для своїх дітей, а й для всього люду.
  Важким є  сьогодення для українського народу. Буремні події на Сході України забрали чимало молодих життів, багато скалічили тіл вірних патріотів своєї землі. І сьогодні велику роль у житті суспільства відіграє жінка-мати, яка щодня виглядає свого сина з війни, чекає його повернення додому. Нам, українцям, необхідно високо оцінити силу кожної української матері, дружини, чиї сини та чоловіки сьогодні боронять Батьківщину, але саме завдяки вірі і підтримці українських Жінок-Матерів наші мужні захисники вистоять і переможуть.
     А у  Перегінську матері об'єднались у «Молитовну групу» і незважаючи ні наякі перешкоди  моляться  за мир в Україні і за перемогу, і за щасливе повернення всіх синів-захисників  України у свої родини.
     16 травня працівники  Перегінської  міської бібліотеки віддали шану жінкам цієї молитовної групи та провели для них свято Матері «Нічого кращого немає».
     Ведучі Галина Василів та Лідія Мельник привітали всіх Матерів на Землі  з цим прекрасним весняним святом — Днем Матері та відзначили, що  цей світлий весняний день – це данина шани, поваги і любові до Рідної Мами, Матері Божої та Матері-Землі України.
     Керівник «Молитовної групи» Марія Василівна Депутат коротко розповіла про склад групи,  про  їхні труди, про те, що нічого не стає їм на заваді: ні зима чи літо, ні хурделиця чи спека, ні домашні чи польові роботи – вони три рази на тиждень протягом години відмолюють вервичку та молитви за мир і спокій нашої Батьківщини. Віночок вервичок спільно прозвучав і на заході.
Образ жінки-Матері висвітлюють у своїх творах і поети краю, про що свідчила  викладка літератури «Образ Матері у художній літературі». А поетеса Наталія Данилюк привітала всіх присутніх із святом та прочитала свої вірші присвячені матері та бабусі.
    Всім Матерям висловив глибоку подяку директор Рожнятівського територіального центру Мар'ян Бардяк.
     А в подарунок для всіх присутніх тріо «Закерничани» у складі Віри Семкович, Надії Коцан та Лідії Черпак  виконали пісні про Божу матір та про маму.

вівторок, 16 травня 2017 р.

Перегінське бюро правової допомоги інформує: Порядок приватизації земельної ділянки

     З метою роз’яснення даного питання бюро надає покрокові рекомендації щодо здійснення даної процедури.
     Сам термін “приватизація” в земельному законодавстві не визначений. Але з формулювань, даних в інших нормативно-правових актах (закон України “Про приватизацію державного майна”, закон України “Про приватизацію державного житлового фонду”), а також з його вживання в інших нормативних актах, можна резюмувати, що під приватизацією мається на увазі передача громадянам фізичним особам, або юридичним особам майна , що належить державі або місцевим територіальним громадам. Приватизація різних видів майна регулюється окремими законами: майна державних підприємств – Законом України “Про приватизацію державного майна”, невеликих державних і комунальних підприємств – Законом України “Про малу приватизацію», житла – Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
     Для того, щоб почати приватизацію земельної ділянки, громадянин, зацікавлений у приватизації землі, подає заяву до відповідної районної державної адміністрації або до сільської, селищної чи міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Після чого заява разом з поданими документами розглядається на сесії відповідного органу.
     Прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Воно приймається (у місячний термін) органами, в які громадянин подав заяву. Виготовлення технічної документації та проекту відведення земельної ділянки. На цьому етапі громадянин, який отримав дозвіл на виготовлення технічної документації, звертається в організацію, що має ліцензію на проведення землевпорядних робіт. Відомості про такі організації , як правило, можна отримати у місцевому відділі земельних ресурсів. Послуга є платною.
     Виготовлена технічна документація подається на розгляд до відповідної районної державної адміністрації або до сільської, селищної чи міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки і тільки після затвердження проекту відведення земельна ділянка може бути передана Вам у власність.
     Реєстрація права власності. Вам видається Витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. З цього часу Ваше право власності на земельну ділянку зареєстровано державою.
     Слід пам’ятати, що описаний порядок приватизації здійснюється декілька місяців і потребує фінансових витрат.

Он-лайн спілкування

    5 травня 2017 року працівники Перегінського бюро правової допомоги провели чергове он-лайн (по Skype-зв'язку) консультування громадян з правових питань у приміщенні Перегінської міської бібліотеки, згідно затвердженого графіку роботи дистанційного пункту доступу до БПД.
     Найбільш поширеним питанням, із заданих до працівників, було щодо оновленої програми житлових субсидій: чи потрібно повторно подавати документи на оформлення допомоги і в яких випадках?, про що потрібно повідомляти соцзахист отримувачам субсидій?, та ін.. Також, запитувачі консультувались по питаннях соціальних пільг для малозабезпечених сімей згідно чинного законодавства.

вівторок, 25 квітня 2017 р.

Перегінське бюро правової допомоги Калуського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги повідомляє:

    У системі БПД відтепер доступне дистанційне навчання для фахівців, які працюють з клієнтами
     Із 18 квітня 2017 року в системі безоплатної правової допомоги в Україні запроваджено дистанційний навчальний курс «Робота з клієнтом», який  розроблено на основі практики надання БПД та реальних потреб у навчанні, досліджених у результаті опитування фахівців місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Курс розроблено насамперед для працівників бюро правової допомоги та відділів правової інформації та консультацій місцевих центрів. Разом із тим, навчання доступне й іншим працівникам  системи БПД та усім фахівцям поза системою, які працюють із людьми та/або цікавляться питаннями надання послуг, орієнтованих на потреби клієнтів.  
     Дистанційний курс «Робота з клієнтом», створений у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», який впроваджується Канадським бюро міжнародної освіти у партнерстві з Координаційним центром з надання правової допомоги та фінансується Міністерством міжнародних справ Канади. 
     Для того, аби стати слухачем курсу, необхідно лише зареєструватися, перейшовши за посиланням http://e-learning.legalaid.gov.ua/ 
     Курс складається з чотирьох модулів:
  • Орієнтаційний модуль
  • Ефективна комунікація
  • Управління емоціями
  • Управління стресом
     Фахівці в системі безоплатної правової допомоги, які працюють із клієнтами, пройдуть навчальний курс уже до середини червня нинішнього року.
     Дистанційний курс є постійно діючим та відкритим для всіх охочих (для нових користувачів потрібна швидка реєстрація за згаданим вище посиланням). У рамках кожного з прослуханих модулів слухач курсу проходитиме низку тестів. А наприкінці, за умови складання всіх тестів – отримає сертифікат. 
    Розробники навчального курсу переконані – знання, отримані у його рамках, стануть у нагоді усім, хто працює із клієнтами, та удосконалять відповідну роботу.
     Бажаємо успіху у проходженні курсу усім слухачам!