субота, 26 листопада 2016 р.

"Не знає пам’ять забуття»

Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.

      До Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні, який щорічно відзначається в нашій державі в четверту суботу листопада в Перегінській міській бібліотеці приурочено книжкову виставку-реквієм «Допоки пам’ять в серці не згасає».
     Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів, з них – 3 млн. – діти.
   Їм – неоплаканим і невідспіваним... Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани –в Перегінську було  присвячено  вечір-реквієм «Не знає пам’ять забуття».
   Священники відправили панахиду за упокій невинно померлих  душ, присутні засвітили свічки пам’яті.
   Ведуча Світлана Дутка згадала страшні сторінки історії  України 1932-1933 років, закликала всіх  пом’янути хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янути і знайти в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі.
    Пісня «Свіча» прозвучала у виконанні Соломії Чічак, а фольклорний ансамбль «Маленькі бойки» виконали пісню «Свічка пам’яті».
        Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.
   До присутніх із словами скорботи звернулась селищний голова Ольга Василівна Абрам. Вона відмітила, що у нас, українців,  є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.    Запалимо Свічку Пам’яті!                                                                            

Немає коментарів:

Дописати коментар