…Несла свій хрест мовчазна Україна
Але не стала в скруті на коліна
Хоча й звірячий був над нею суд.
М. Василенко
Щорічно в четверту суботу листопада Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 32-33 років перед тими страждальцями, могили, яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та цвинтарях, де насипані великі могили. Голодомор… Це злочин проти людини, проти народу, проти всього людства. Це наша історія. Розбиті життя, покалічені долі, втрачені надії…
23 листопада в селищі Перегінське біля символічної Могили зібралися односельчани, щоб вшанувати пам'ять загиблим в часи голодомору.
Священнослужителі декан о. Богдан Русинкевич,о. Михайло Бойчук та о. Василь Бойчук відправили панахиду за упокій невинно померлих душ.
В своїх зверненнях до присутніх священники о. М. Бойчук та о. Б. Русинкевич наголосили, що в цей день кожний із нас переосмислює нашу історію, її трагічні сторінки, незворотні наслідки та духовний резонанс. Ця трагедія спричинена суспільною колективізацією, людино-ненависницькою політикою сталінських часів. Як сталося, без стихій, без засухи, без війни, в центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод звів у могилу мільйони людей?. Що це було? Це був геноцид, це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу.
Під мелодію Моцарта «Реквієм» Віра Абрам продекламувала вірш Марти Шпак «Голодомор»
Присутні засвітили свічки пам'яті та згадали їх хвилиною мовчання та у тихій молитві.
Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
Немає коментарів:
Дописати коментар